Джемініано Джакомеллі | |
---|---|
Geminiano Giacomelli, Jacomelli | |
Основна інформація | |
Дата народження | 28 травня 1692 |
Місце народження | Колорно, Провінція Парма, Емілія-Романья |
Дата смерті | 25 січня 1740 (47 років) |
Місце смерті | Лорето, Провінція Анкона, Марке, Папська держава |
Громадянство | Італія |
Національність | італієць |
Професія | композитор |
Відомі учні | Francesco Corsellid |
Жанр | опера, арія, мотет, меса |
Файли у Вікісховищі |
Джеміні'ано Джаком'еллі (італ. Geminiano Giacomelli) або Якомеллі (італ. Jacomelli) (28 травня 1692, Колорно — 25 січня 1740, Лорето) — італійський бароковий композитор. Був одним з найпопулярніших оперних композиторів свого часу.
Найвідоміший твір — опера «Цезар у Єгипті» (Cesare in Egitto) 1735.
Між 1724 та 1740 роками створив 19 опер. Був дуже шанований сучасниками
Джемініано Джакомеллі народився у Колорно, поблизу Парми 28 травня 1692 прку в сім'ї Джузеппе та Марії Тей. Замолоду навчався співу, контрапункту та грі на клавесині у Джованні Марії Капеллі, органіста і композитора при дворі Фарнезе та капельмейстера Пармського собору. Рано переїхав до П'яченци де посів місце капельмейстера герцогської парафіяльної церкви Сан Фермо.
8 лютого 1718 року оженився з Франческою Маркі, з якою мав дев'ятеро дітей.
З 1 березня 1719 року до лютого 1727 року був капельмейстером при дворі Фарнезе у Пармі та одночасно (27 березня 1719) обійняв аналогічну посаду в церкві Мадонна делла Стекката.
У 1724 році написав свою першу оперу «Ipermestra». Деякі біографи зазначають, що внаслідок успіху опери, герцог Парми Франческо Фарнезе своїм коштом послав Джакомеллі до Неаполя вчитися у Алессандро Скарлатті.
3 січня 1727 року за вимогою герцога Франческо Фарнезе композитор переїхав до П'яченци, де був призначений довічним капельмейстером церкви Сан Джованні з річною грошовою допомогою у 2000 п'яченцьких лір. Маючи привілей відлучатися з місця служби за своїм бажанням при умові, що він забезпечить на час своєї відсутності заступника та необхідну кількість творів, Джакомеллі продовжував інтенсивно працювати у головних театрах Італії, не занехаюючи також службу при дворі: так у 1728 році він написав оперу «Scipione in Cartaginenuova» (Фругоні, Парма, герцогський театр; відновлення — весна 1730 року в П'яченці для урочистого в'їзду герцогині Енрікетти Марії д'Есте), а у наступному році «Lucio Papiriodittatore» (Парма, герцогський театр, весна 1729 року) з нагоди візиту Рінальдо д'Есте герцога моденського.
Після ліквідації капели Сан Джованні у 1732 році у зв'язку з браком коштів, Джакомеллі повернувся до Парми на подвійне місце капельмейстера герцогського двору та Стеккати, де перебував до 1737 року. Згідно з Фетисом, він направився до Відня, де знаходився декілька років на службі у імператора Карла VI; допевне був у Граці, де у 1737 році був директором спектаклів та керував постановками «Цезаря у Єгипті».
22 серпня 1738 року був призначений капельмейстером базиліки Санта Каза у Лорето, заступивши Томмазо Реді, де й залишався до смерті, що сталася 25 січня 1740 року.
Джакомеллі зажив широкої популярності по всій Італії завдяки видатному театральному чуттю поєднаному з простою та традиційною музичною мовою. Він жив у період найбільшого розвитку віртуозності бельканто і контактував з виконавцями міжнародного рівня. У ті часи успіх опери залежав переважно від майстерності співаків, і Джакомеллі умів задовольняти вимоги зірок, пишучі арії під їх вокальні можливості. Він створював музику у манері, що виявляла найкращі сторони таланту співака (від легкості арій для Фаустіни Бордоні до патетичності для Франческо Бернарді або сентиментальності та віртуозності для Фарінеллі); негайно входив у резонанс зі смаками публіки, легко досягав її прихильності і завжди мав великий успіх як композитор.
Чарлз Берні, у огляді авторів, що репрезентували Венецію у 1724 році, відмічає живу творчу уяву Джакомеллі, і передусім його особливу манеру поводитися з руладами, яка немало вплинула на подальший музичний смак. Його мелодія загалом легка та довільна, надзвичайно наспівна, оздоблена вокалізами та колоратурами відповідно до тогочасної практики; гармонія — помірна, забарвлена різноманітністю модуляцій, що пожвавлюють динаміку твору. Через такі властивості музики Джакомеллі його арії мали велику популярність і Багато з них включалися до італійських та іноземних пастичо XVIII століття.
Опера «Merope», написана композитором у 1734 році, являє собою яскравий зразок його музичного стилю:
Драматургічне цікаві зусилля Джакомеллі передати психологічні риси персонажа.
Авторство Джакомеллі щодо Магніфікату на чотири голоси з органом фа мажор (Magnificat a 4 voci con organo in fa maggiore) виключається Джованні Тебальдіні, він приписує його Франческо Дуранте.
|